ПАМ'ЯТАЄМО НАШИХ ЗЕМЛЯКІВ

Сьогодні минає 111 річниця з Дня народження нашого земляка, Героя Радянського Союзу, людини, ім’я якої носить наша школа - Михайла Степановича Новохатька.

7-го вересня 1907 у селі Чикалівка  (Успінська волость — адміністративно-територіальна одиниця Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії - зараз Кременчуцький район)  у родині селян – Новохатька Степана і Марії народився їх первісток.  Дім Новохатька Степана Микитовича й зараз знаходиться на колишньому місці, біля піщаної гори з цвинтарем і Меморіалом загиблим чикалянам та визволителям села. Вулиця на якій проживала сім’я Новохатька,  з 1966 року носить ім’я  Героя Радянського Союзу гвардії полковника Михайла Новохатька... 

Михайло Степанович у Крюкові закінчив семирічну  школу, в Кременчуці – торгово-кооперативний технікум, до призову у армію у 1929 році - два роки працював у селі Куцеволівка інструктором райкому комсомолу і там же завідувачем військово-облікового столу Куцеволівського райвиконкому. Військову службу почав у полковій школі молодших командирів 44-ї стрілецької Київської Червонопрапорної дивізії ім.Миколи Щорса 7-го стрілецького корпусу, далі навчався у Житомирській школі червоних старшин. 

         Михайло Степанович дуже добре навчався і навчав інших, любив книги, був завзятим актором-аматором, музикантом, дуже любив співати і військово-спортивні вправи. Воював М.С.Новохатько на Південно-Західному, Південному, Центральному, Сталінградському, Брянському, Воронезькому, 1-му Українському фронтах.  Війна для капітана-танкіста Михайла Степановича Новохатька почалася 22 червня 1941 року у Львівській області, в лютому 1942 р. отримав звання «майор», у квітні 1942р – «підполковник»», 17 листопада 1943 року він вже став Героєм Радянського Союзу і гвардії полковником.  Загинув М.С.Новохатько 31 липня 1944р, звільняючи польське місто Жешув.

         Любили Михайла Новохатька підлеглі – офіцери і солдати, любили його й сільські дітлахи. Колишні його соратники, після війни стали генералами, маршалами, видатними високопосадовцями, великими вченими і митцями, депутатами Верховних Рад радянських республік і всі як один, після війни приїздили в Кременчук, щоб вклонитися землі, що породила їхнього «Батю», як вони його називали (а він їх всіх називав «синками»). Михайлу Степановичу вони присвячували свої мемуари, газетні публікації, виступи перед учнями і студентами, вірші і пісні. В Кременчуцькому краєзнавчому музеї зберігаються вирізки із кременчуцьких газет про ці зустрічі.

Всі нащадки Михайла Новохатька пішли його шляхом – служили у війську, були активними спортсменами, молодіжними ватажками, грали у виставах, любили танці і співи, дуже добре вчилися (всі мають вищу освіту), займають активну громадську позицію.